я майже пропав
але я дивився йому в очі
дивився,і шкодував тільки,
що вже нікому
не почути про побачене тоді
впав я на дерев"яну підлогу
у центрі білого кола
і так про мене забули
там де я лежав
прокладали залізниці
їздили трамваї
божеволіли стадіони
і тихо конали концтабори
а згодом бавились діти
копаючи жовтими лопатками
жовтий пісок
вони напевно й викопали мене
давши мені нове тіло
і жахливі повіки
знову відкрились
чорне небо крізь дірявий дах
покинутої церкви
і я почув як вони розходяться
задоволені...
