Час, загубившись у просторі,
Повільно в осадок спадає
І живими краплинами розуму
На душах людських осідає.
Він живить натхненням загублених,
Сліпих із джерел напуває.
Час – концентрована вічність,
Що нас до життя спонукає.
Ми мчимося у вічність безбоязно
Рахуючи дні від народження.
О! скільки дурниць нами скоєно,
А вдачі чекають продовження…
Змарнований час – то прогалина,
Що не вписана в Боже творіння.
Час нам дарований з щедрості,
Ну а простір – то вільне падіння.
