Пролітають бездумно бездушні бездомні вітри
Поміж ребра дерев, що вимерли ще в листопаді.
Сіре лебедя пір’я накрило це місто згори,
Ми від ранку живемо промерзлі та безпорадні.
Ми шукаєм гачки або блискавки, ґудзики - все,
Чим можливо на трохи себе припнути до часу,
Бо інакше цей ранок у безвість думки віднесе,
Не врятує порція кави й вечірнього джазу.
Бо одна із печер у бетонному гетто живих
Оживає для нас від жовтого трепету лампи.
От від дихання нашого вітер бездомний притих,
Щоб я знову хоч якось зуміла ранок здолати.
