Запалюю свічку.
Ти, тільки не задмухай.
Запалюю вічну, скрежетну муку
Й догорають хвилини минулих років –
Запорука.
Запорука майбутніх віків скористалася волею всевишніх чеснот.
Запалюю свічку, але чому… чому не відчуваю тепло?
Тепло від горіння і пломеню втіхи, лише біль від розрухи.
А Ти обіцяв, я пам’ятаю. Ти обіцяв віднести до Раю щоб не чула той скрежет зубів і зойки душ, які догорають в невгасимім вогні!
Ти обіцяв нескориму скорботу залити причастям Своїм….
Запалюю свічку…
Вибач за слабість , вже піднімаюсь з колін.
Навколо калюжа і голод з утроби з’їдає останні хвили життя. Я все розумію, але бачить не можу, як догорає власне дитя.
Тож, запалюю свічку, чуєш, Боже, я запалюю свічку Життя.
