Ми залежні від своїх думок,
Ми залежні від зірок на небі;
І від сонця, і від вітру,
І від щебету пташок,
Але більш за все – від погляду жінок,
Бо лише вони – це наша муза, і порок,
І безжальний вирок при потребі.
О! стільки тих злощасних ланцюгів,
Що нас тримають у своїх пенатах,
А вже й не зрахувати ворогів:
Далеких, ближніх – краще б їх не знати.
Ми такі залежні від своїх вагань,
Від забаганок власних, від негоди,
Від нездійсненних і приманливих бажань,
Що можливостям стають на перешкоді.
Ми завжди залежні від буття.
Ось чому так любимо свободу!
І немає в тому каяття,
Бо вона – це наша нагорода.
