Якби ти знав, яке то відчуття —
гуляти разом в листопаді містом,
вслухатися в зітхання падолисту,
який навік прощається з життям.
Якби ти знав, як вдячна я тобі
за день вчорашній, за осінній вечір...
Адже, коханий, я шукаю втечі
від себе (чи від сірості юрби?).
Якби ти знав, ким є для мене ти?!
Ти мій останній прихисток і доля.
Й коли мене розіпнуть і доколють —
слова ж бо не гвіздки і не хрести! —
єдиний в мене віритимеш ти.
