ні, не від того дні мої сумні,
що сварга-осінь стерплу душу ранить,
що сни бездомні гуртом растаманним
хвостами кінськими періщать по спині
моїх світів ...ні не від того... ні
ні, не від того ніч моя мовчить
глухими дзвонами, совиним перегуком,
що глупа тьма вужами звила руки,
уп'явши в серце невимовну муку,
рогатим гадом між рамен сичить...
я сам тепер,
один, як всохлий перст,
як придорожній стовп на перехресті -
гріхів чужих спокута і пересуд,
прожитих літ безмовний маніфест...
зчорніле дзеркало в далекому вікні...
ні... не від того дні мої сумні.
