Я розкажу тобі, дитино, про життя,
років кохання і печалі повне,
але все більше, його сприйняття,
бо все по різному –
те, що в душі і зовні.
Що фарбою зачервоніли щічки?
Ти закохалася?
Можливо вперше?
Бачиш, вгадала.
Тут немає пічки
і сонечка, щоб оправдатись легше.
Ти не стидайся!
То, велика радість,
коли серце наповнене коханням.
Мене аж, розпирати стала заздрість,
моя душа, вже повна покаяння.
Чи я любила?
Дитино, ще й як.
Моє сердечко розривало й умлівало…
Не раз була червона, як буряк,
ото, як ти.
Все рівно того мало.
Любов – вона пройшла через віки,
немає, а ні меж, ні заборони,
а ті, всі правила, придумані людські –
дурні!
Ти не приймай ці забобони.
Радіє серце?
От і ти – радій!
Кохає?
Розкажи усьому світу
і не тримай в собі гори надій,
бо там… можуть погаснути без сліду.
Що люди скажуть?
То пусте.
В кожнісінькій душі є своя міра.
Кожна із них по своєму росте,
в кого – звіриний рев…
у кого – грає ліра…
***
Я не замовкла.
Ні.
От, не терпляча.
Хвилинку дай усеньке пригадати.
Знаю, дитинко, в тебе знань нестача.
Терпи.
Як хочеш про кохання знати.
Вже цілувалася?
Чого це відвернулась?
Ой, йо-о-ой. Ну, як?
Сподобалось тобі?
От-от, чудово.
Що так притулилась?
Все бачу.
Радісно й собі.
Я похвалитися тобі, на жаль, не можу,
мій перший поцілунок був невдалий,
так з милом… мила…
не лице, а «рожу»,
мов – обплювали, а не цілували.
Чому це так?
Я і сама не знаю.
Моїм очам був хлопець до вподоби.
Відрази… серденько не мало краю,
видно в душі, ми різної породи.
Ти думала такого не буває?
Чого на мене блимаєш очима.
Тобі здається, що любов йде раєм,
в усіх закоханих є крила за плечима?
Є крила, але є і добрі роги!
Все розкажу.
Та зараз – про приємне.
Для тебе рано ті, всі застороги.
Давай про світле.
Потім вже про темне.
В житті настане і в тебе пора,
всю пам’ять просіватимеш крізь сито,
всі почуття…
що там – дощі, жара…
чи завірюха, а чи тепле літо.
Кожна людина у своїй дорозі,
написаною їй на Небесах.
Хто – йде дорогу в лютому морозі,
любові не дає горіти страх.
Хто – пробігає по гарячому вугіллі
у пошуках безмірного кохання,
та залишають марафону милі –
шрами і опіки, потухлі сподівання.
Свою дорогу подолала тихо,
боялася пробігти повз любові,
для мене почуття були не сміхом,
єднання в серці і в душі, і в слові.
Щоб зрозуміти всю суть поцілунку,
не треба цілуватись день і ніч…
потрібна – мить!
для твого порятунку,
печалі, цілого життя, скидає з пліч.
Дивуєшся?
Так. Так.
Буває і таке.
Крізь все життя,
один лише, цілунок
ламає – все!
і кріпке…
і крихке…
Він відкриває…
й закрива рахунок.
***
Одна секунда.
Губи незнайомця –
тремтіти серце заставляють й нині,
рятують цим, якщо в душі без сонця,
дощі ідуть, а чи морози сильні.
Усього – хвилька,
в жартівливім танці,
поцілунок, просто так, для сміху.
Удвох стаємо – всесвіту заслАнці,
в безмежний рай…
років подальших втіху.
Два серця і бездонні наші очі,
без слів, нам показали дивосвіт,
збулися мрії всі… мої дівочі…
та, щастя не стояло у воріт.
Він – наречений
і його весілля…
Годину вже, повінчаний з другою,
але для нас…
пропало все довкілля…
Для інших - це проходить стороною.
Світ… наших душ,
змінився, враз, та – пізно!
бо наяву, все диктувало іншу волю,
«махало пальцем», сліпим душам, грізно,
порізно… прокладало їхню долю.
Щаслива молода, він – я!
по різні боки,
лиш, очі зустрічалися постійно.
Здавалося – ступи один, два кроки…
на вік… хай душі стуляться надійно.
Нас зупинило.
А що скажуть люди?
Обітницю давали перед Богом.
Вже повставали перепони всюди,
він за одним – за іншим я,
порогом.
Зустрілися через багато років.
З дочкою, мовчки, він стояв навпроти.
Ми знову не зробили пару кроків,
хоч, очі й душі, знов, були не проти.
***
Принишкла так.
У мріях полетіла?
Що?
В поцілунку відчувала інше?
Ти, прямо, зразу всього захотіла.
Радій!
Могло бути і гірше.
Не тільки почуття – відрази…
щастя…
у поцілунку є ще – пустота!
Він – мертвий!
От, таке нещастя,
лише думки…
чи він – не той?
Чи я – не та?
В душі, неначе з льоду крига,
на серці зимно і воно мовчить.
Вже на початку не цікава книга,
навіть, у спеку тіло холодить.
***
Небесна суть одного поцілунку,
нам не доступна.
Провидіння Боже!
Ним – все життя… вкладає у хвилинку.
Ним – мить… тягнутися роками може.
***
Що зашарілася?
А, бачу.
І не дивно.
За хвірткою виглядає юнак.
Біжи до нього, ти моя царівно.
Мені – бути одній, вже звично так.
Роз'ятрилося спогадами серце,
здавалося, давно спливло водою…
Де, в пам'яті, приховано усе це,
що слідом йде, до смерті, за тобою?
