Не можу я писати про війну
Не був я на війні
Тому мені
Немає виправдань
Хоч… є, та всі дрібні
Здоров’я, вік,
Старий лежачий батько,
Дружина інвалід…
А ще дорослі діти безтолкові…
Я нюхав порох, та не бачив крові,
Я смерті не боюсь, але чомусь
Я дома метушусь…
Робота, дім, город, базар, аптека
А та війна, неначе, десь далеко
А тут диван, пивбар і дискотека
І так неначе всі ми тут спимо
Чи десь не в тій країні живемо
І ще слабким, хитким, непевним кроком
Йдемо в Європу всі
Іду і я
Й нетрадиційна молода сім’я
Сім’я із трьох осіб одної статі
Це дві малі дочки і їхня мати
А батько їх загинув на війні
О Господи! Як боляче мені!
За нас, живих, і того, що загинув
Бо він помер за нас і Україну
А вбили його прокляті «брати»
Ненавиджу я, Господи, прости!
Війну і тих, що їм пів світу мало
Правителів, продажних ґенералів,
І їхніх вірних слуг,
І всіх злодюг,
І тих, що Україну продають
Я їх прощу, прощу… колись… мабуть...
Та перше вб’ю… або мене хай вб’ють.
