Вона прийшла як жадібна вдовиця
Підчас осінньої плакучої нудьги,
Туманом застелила зрячі ще зіниці,
Підступно в скло довічно одягла.
На ноги наче гирі начепила,
Хвороби кляті для лікарні зберегла,
Щоб реготали з мене у дворі дівиці
Учувши натяк мій, що чоловіча сила ще жива.
Вона прийшла, щоб нагадати впору
Мною в запалі сказані слова,
Що «молодим усюди в нас дорога,
А немічним дорога до тепла».
Я не знітився, я лиш поглянув вгору
Де неба далечінь владнає всі діла,
Коли настане час прийти додому,
Щоб вічність у нащадках ожила.
Ні, це не старість. Я від життя втомився.
Я ще відлежусь на гарячім чиріні*.
А поряд нехай внуки весело щебечуть,
Щоб пригадалась молодість розхристана мені.
*чирінь (запічок) – місце на печі для відпочинку (Полтавський діалект)
