Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2489
Творів: 44912
Рецензій: 87887

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

Машина часу

© Сергій Двірний, 05-10-2015
- Ми мало спілкуємося… злочинно мало…
- Авжеж, тату…
- Ти плачеш?
- Так… Я думала ти не помітиш…
(говоримо по Скайпу: вона в Канаді, я в Україні)
- Не плач…
- Просто, ти так це сказав…
- Все буде добре, доню!.. Тепер будемо розмовляти частіше. Наприклад, кожного понеділка, згода?
- Давай! Було б супер!..

Здавлені, лишень для себе сльози,
мов опинився в майбутті,
опісля смерті:
так буде плакати за мною,
коли мене уже не буде,
коли розділить нас не простір,
а невблаганний час…

Авжеж, машини часу наші діти,
що переносять нас в майбутнє,
вертають у минуле,
ведуть зворотній відлік смерті,
старанними стенографістами вмирання,
що уболіваючи за нас, пантрують нашу гибель,
нотуючи ретельно сивину, болячки, неміч,
похорони друзів, однокласників, колег,
немов проґавити бояться…
дбайливо, рік за роком, витісняють із життя,
обмежуючи ревно нашу участь:
воно вам треба? відпочиньте, любі!

Меткі хронометри батьківського забігу,
з народження приймають нашу кров,
ім’я, подобу, риси, маєстати,
перебирають наші вдачі, жести, звички,
мрії, починання, почуття, думки,
гуртом і в роздріб,
ліплять нас у новому поєднанні частин,
витворюючи нас не в нас,
в собі, – машинах часу, -
аби могли паляндрувати ними,
крізь власну смерть, у майбуття,
розкладом у безладі тривання,
ладами чужо-рідних існувань,
де за облатку твого тіла, за кров вже випиту до дна,
заплатять стертою монетою поминок,
дев’ять… сорок днів… півроку…
рік… три…
і все…
Так і є: живоуроджені машини часу,
що розбирають нас на запчастини,
як розібрали ми своїх батьків,
колись,
потроху, впевнено перебираючи над нами владу,
допоки не залишиться від нас одна лиш пам’ять,
підміна доконечна наших точок зору
їхніми -
ними в нашій шкурі.

Все людство - ця машина часу,
вільне з’єднання очей, бажань, рук, виразів облич,
здібностей, грудей, смаків і вдач,
де кожен рисами перебува у всіх часах
й, воднораз, усіма часами в собі,
так що не знати хто і де, який, від кого,
немовби мова за одну людину, -
людей людину, -
що сама себе невтомно комбінує
в мільярдах,
водночас, рідних і чужих подоб,
у котрій час не котить колією -
ряхтить мов зорі у небесній сфері,
наступність поколінь яких - сузір’я,
довільні й зарівно умовні,
як візерунки,
довільного й умовного числа…

Далебі, ми не оригінальні, -
так твердять діти в нас, -
оригінал – ніде…
і скрізь –
крізь кожного і всіх,
на віки вічні...

Одна машина ми,
премудрий механізм, що час штампує,
перелаштовує, модернізує,
де кожен гвинт гуде ледь чутною журбою
за втраченим життям…
життям, яке минає…
якого не було і вже не буде…

Машина часу - генератор туги й болю,
зубчасті передачі євхаристії батьків-дітей,
де воскресіння передує смерті, смерть – снуванню,
у нескінченних низках перехрещених родів,
що одне в одного б’ючкують складовими, -
один за всіх і всі за одного, -
складаючи картини потерпання
без задуму, без плану, без мети –
паноптикум страждань і марнотратство сподівання
суто статистичного буття…

Доню, ТИ за мною плачеш?...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 11-10-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4533360004425 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Культ предків», або Повернення спадщини
Чи про всі українські звичаї знає сучасне покоління українців? Та й чи правильно дотримується тих, про …
«В’язень неба»: роман про справжню чоловічу дружбу
Цвинтар забутих книжок — це місце, яке минулого року зачарувало багатьох читачів. Хтось вкотре пересвідчився …
«Привіт, це Чарлі, або Переваги сором’язливих». А кому б ви написали листа?
Хотіли б дізнатися, що у -надцятилітніх відбувається у голові? Що вони відчувають, чим цікавляться і …
«Львів — одне велике ліжко»: відверто про львів’ян
Кава, шоколад, круасани, книжки, європейська архітектура — те, що зазвичай спадає на думку при згадці …