Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43993
Рецензій: 85760

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Поема

Руда Кобилиця

© Антоніна Спірідончева, 05-10-2015
Зі збірки "Амазонки"

Сиділи дівчата на березі річки,  
Найстарша плела меншим сестрам косички,  
Щоб мокре волосся під сонцем яскравим
Просохло і стало в усіх кучерявим.

Аж чують: на іншому березі табір
Наповнили радісні крики і гамір.
Схопилася старша: «Дивіться, дивіться!
Вертає із військом Руда Кобилиця!»

«Глядіть же! На конях звисають рамена!
Везуть наші діви мужів полонених!»
«Вертаймось! І будем їх теж зустрічати!..»
І поки брели через річку дівчата,  

Хвіст куряви коні здіймали угору,  
Назустріч їм бігли жінки таборові
І дів розпашілих хапали в обійми,  
Гукали вітання і в честь їхню гімни.

А ті, войовничо стовбурчачи гриви,  
Знімали із себе мечі і сокири,  
Скидали на землю упійману здобич
Й ногами топтали, щоб бідкалась поруч.

Дівчатка ж всоромлено сіли скраєчку
Й дивились, як в табір останні вервечки
Заходять, як втомлені коні пасуться,  
Як стогнуть поранені діви у муці,  

У плямах кривавих, мечами роздерті…
Жінки таборові їх тягнуть в намети.
Втішає і дбає про кожну цариця –
Блискуча, як сонце, Руда Кобилиця.

Від захвату діти роти розкривали:
Чешуї на ній мерехтіли яскраво,  
Світився шолом, наче іскри горіли,  
І хвіст золотавий із кінської гриви

Звивавсь над шоломом, прикріплений стóрчма…
А дівчинка менша сестрицям шепоче:
«Яка вона чуйна! Яка вона добра!..
І як все вміщається в серце хоробре?

Хвилюється, наче жінки таборові,  
Що за материнством облишили зброю…»
У відповідь старша шепоче сестриця:
«Вже довго воює Руда Кобилиця.

Набачилась досі страждання і болю,  
Як мертвими падають діви із коней.
У неї чешуї ховають від люду
За блиском всуціль пошрамовані груди…»

Тим часом Руда Кобилиця на щит свій,  
Що, шкурою напнутий, в травах лощився,  
Скидала шолом, мідну одіж, оруддя…
В сорочці, гаптованій злотом на грудях,  

З тонкої, аж світиться наскрізь, тканини –
Заскочила швидко коневі на спину.
Стрункий силует обійняв зразу вітер,  
Розкидав руді її кучері виті.

«Красива яка вона! – меншенька шепче, -
Неначе пристала до війська уперше!
Але ж вона зріла, і літ їй багато!
Вона навіть старша є, ніж наша мати!»

Сестра їй говорить, ховаючи погляд:
«Не заздрь її віку, краса ця без плоду.
У неї були перемоги і слава,  
А тільки ніколи дітей не бувало…

Тому наші матері, пишні, як хлібці –
Не рівня красою Рудій Кобилиці,  
Бо поки дітей своїх пестили змалу,  
Вона всі роки із коня не злізала…»

Руда Кобилиця же, маючи намір
Мужам дати раду, об’їхала табір,  
Поранених й цілих – усіх полонених –
Оглянула й дівам говорить натхненно:

«Ми бились хоробро, полон наш багатий!
Сьогодні, дівчата, ми будем гуляти!
Вино відкоркуєм із тої амфóри,  
Що греки для скіфів везли через море!

А хто хоче втіху вкусити жіночу
І встиг вже три вороги вбити власноруч –
То ви не соромтесь, беріть собі лежня,  
Та будьте допіру із ним обережні!»

Наповнений келих цариці принесли.
Вона підняла його високо: «Сестри!
А хто не з мужами – то дякуйте зброї,  
Богів наших славте і пийте зі мною!»

Найменша тримає сестрицю за плечі:
«Чому не бере собі мужа на вечір
Руда Кобилиця? Стара вже кобила –
Невже за свій вік вона трьох не убила?..»

А старша говорить, сестер обійнявши:
«Руда Кобилиця, воїтелька наша,  
Мабуть, із десяток убила й сьогодні.
У неї рахунок ведеться на сотні…»

«Чому ж вона оком на мужа не кине?
Вона ж так ніколи не родить дитину…»
«А бо ні мужів, ні дитини не хоче,  
Вона тільки дбає про царство жіноче…

І більш не поєднує втіхи і владу,  
Навряд чи вона тому рішенню рада…
Життя їй піднесло жорстоку науку.
…Колись, як мужів розбирали для злуки,  

Руда Кобилиця по царському праву
Найліпшого мужа обрала у пару.
Говорять, лицем був і постаттю красень,  
Всі діви на нього дивилися ласо.

І воїн хоробрий, і поглядом гордий,  
І в рисах – уся родова його врода.
Хотіла лягти з ним у тіні запóнок
І гідно продовжити рід амазонок…

А він відказав їй: «У рабстві не можу
Я тілом кохати царицю ворожу» -
Й всміхнувся. За те йому пестили спину
Аж три батоги цілий день без упину.

А потім, коли він нарешті одужав,  
У царський намет привели цього мужа,  
У травах скупавши живильних й пахучих…
Оглянув царицю він поглядом влучним.

Вона ж, розхвильована, голосом скутим
Ураз наказала його роздягнути,  
Щоб зріти беззахисність дужого тіла…
Вона перед ним, як маленька, тремтіла.

Коли ж залишились вони наодинці,  
Він спробував вбити Руду Кобилицю –
Їй груди проткнути її же кинджалом,  
Коли вона в нього в обіймах лежала…

Вона й зрозуміти не встигла, як стався
Стрімкий поєдинок левиці і барса,  
Чий досвід і вправність сягнули вершини –
Як муж той упав із кинджалом у шиї.

Вона не була ні жива, ані мертва,  
Коли того мужа забрали з намету.
Мовчала, закрившись, чи тиждень, чи й більше,  
Аж поки до гурту жіноцтва не вийшла.

І каже: «Щоб більше царицина слава
В краях амазонських не знала осмалу,  
Які б не були перемоги – не гоже
Пускати рабів на царицине ложе!»

Дівчата схвильовано терли коліна,  
Вже згарище неба за обрієм тліло
І вечір стелився вологим туманом,  
Високий вогонь розпалили у стані.

Жіноцтво домашнє і спритні кобили
Сиділи з вином і про щось говорили.
Між ними світилась Руда Кобилиця
Із сонцем на грудях й вогнями в зіницях.

Вересень, 2015

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 11-10-2015

Серйозна робота

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр Ман, 10-10-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32794284820557 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Кохання, життя і привид: Огляд «Японського коханця» Альєнде
«Японський коханець» — друга книжка Ісабель Альєнде, перекладена українською мовою. На відміну від «Оповідок …
Добірка літератури про виховання дітей
Цього разу ми зробили добірку книг Нашого Формату, мова у яких йде про виховання дітей. Ці книги стануть …
Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …
Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів»: Боротьба за знання
Кліффорд Сімак все зріле життя працював у газеті Мінеаполіса: спочатку як журналіст, потім — редактором …