Вже серце не сягає широко,
не хоче аж до неба вирости,
вже наче б сам од себе втік...
Не потаємності, а щирості б...
Не розуміти – просто вірити б...
Не зупинитися навік...
Не самоту, не пустку множити
поза чужими огорожами,
в підвалах власної сльоти...
Та ми – закляті, заворожені,
ніяк повірити не можемо,
що серце, тепле і здорожене,
давно вже хоче простоти.
