Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2465
Творів: 44251
Рецензій: 86410

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

Лірика

© Сергій Двірний, 21-09-2015
Лірика – холестерин в крові поезії,
розмазаний сп’янінням
по жилавим рядкам
в сопливу масу,
що закупорює високе горло –
тремтливу судину поета…
Лірика – це страх,
полохливе тупцювання над проваллям ночі,
де любов до когось -
дріб,
що мізерністю вражає
на тлі чисельника мільярдів міріад,
які покірно до могили йдуть
вистукуючи дріб
нещасного кохання…
Лірика – це заїкання мови,
яка весь час збивається на підвивання,
на скиглення убоге,
прив’язане до чатування
того, що Бог послав,
в довершеності круга натягнутого цепу,
не здатне вимовити Слово,
здолати нескінченність складів-слів…
Лірика – шахрайська гра
у неперервний час,
у простір вбраний у картинну раму,
в якій душа себе рікою уявля,
що котить хвилі крізь розлоги,
на порогах часу піну б’є...
та ця ріка нікуди не впадає –
в пісок увійде, болотом зацвіте,
бо не воліє
час втискати до туманних крапель,
що, потопом ставши, зіллються морями
в прозорості безкраїй океан…
Лірика – ганебна зрада
поета,
що облюбовує людину, Бога чи природу
не сміючи відмовитись від вибору,
від обраності,
від брані,
відтак, нікчемність обира,
позаяк, вірш, що пишеш ти - нікчемний,
вартість має тільки вірш,
що, навпаки, тебе віршує,
й чим менше у тобі залишиться тебе,
тим довершенішим буде вірш –
бо ним, нарешті, завершиться світ:
віднині в ньому ні початку, ні кінця, ні середини –
усе росою спало
і співпадає на самісінькому дні…
Вірш не для того, аби ширяти в емпіреях,
чи райські пестити кущі
в душі піднесеній, невинній, величавій…
ні, вірш – тягар,
яким сягнеш у щонайглибше дно
розділеної на нескінченність цятки
де будь-яка потуга –
лиш угору рух,
в нових окресленнях гори і дна,
пекельних мук і раювання…
Тож лірика – відмова, власне, від вірша,
від ритму й рими
у котрих жодної напруги,
від слова
у якому мова висловилася вже
й тому мовчить віршем:
вона вже не на чатах,
вона – на волі,
через неї вже нічого і нікого…
бо, таким поет її створив?
Ні, такою вона стала,
відразу як поетом сталася людина,
лірики здолавши перворідний гріх,
коли второпала: нічого не долається,
пусті зусилля істини, і влади, і краси…
Тому поезія – зосередження в собі, -
повне, незворушне, остаточне, -
аж допоки не збагнеш –
в тобі свого нічого, -
зарівно як й чужого теж, -
не іменник, не прикметник і не дієслово,
ні образу, ні фарби:
нічого, котре нічим малювати –
найдовершеніший вірш
першого й останнього
Поета,
що в гріх не впав
людину не творив.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 21-09-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66831994056702 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …
Огляд роману «Тіні наших побачень» Івана Байдака
Українського читача ХХІ століття непросто здивувати: книжку можна знайти на будь-який смак. Та літературної …