| © Сергій Двірний, 19-09-2015
|
Є те, що є,
(все інше від лукавого),
тому, коли тілами сплівшись,
злягається в коханні пара
задля дітей, що будуть після них,
насправді, роблять це заради себе,
аби бути
перед власними дітьми.
У сьогоденні ми розділені
(навіть, коли кохаємось),
причини - всі в минулому
(відтак, безплідні),
спонука – в майбутті
(а, отже, невідома й недосяжна),
тож пульсуємо у ненароджених іще –
причинами для них,
причиною своєї хіті.
Авжеж, аби не наші діти -
не знали би нічого окрім себе
(точніше, крім своїх батьків,
котрі вузлом кохання
сплели минуле).
Й от бачу дні лютневі,
коли батьки в кохання шалі
мене зачали,
у час, коли в діаметрально протилежній точці світу
(ще більше сьогодення розділити неможливо)
«The Beatles» Америку скоряли
(Вашингтон, Нью-Йорк, Майямі,
Шоу Саллівана)
здавалося б простими, - ба, легковажними!, - піснями…
Насправді ж, Абсолюту Голіаф Давидом юним був убитий
пращею дзвінкострунних голосів,
якою камінці метали
наріжні
кожному на храм, -
на кожну мить по храму, -
розкутістю вражаючи на сцені
мов богообраністю
поміж ворожих військ,
що розгублено спостерігали,
як перемагає той, хто не як хтось,
для кого ідола немає,
тож любить тільки те, що любить,
тоді і там, де ту любов відчув.
В якійсь шерезі і мої батьки стояли,
у супротивній точці світу,
під червоними як кров знаменами,
мов під покровою свого кохання,
в якому теж шукали вихід
із шерег причин,
що на ворожі табори
їх сьогодення розділяли…
Й от вийшов я,
із лона їх кохання,
той, хто зв’язав їх як батьків,
батьків й «The Beatles»,
Давида, Голіафа,
світи, епохи,
час, абсолют, любов…
і їхню смерть, –
батька, матері,
Джона, Джорджа, Рінга, -
у вузлики своїх кохань
на пам’ять тим, хто йде за мною…
Ми вмираємо тільки в інших і для інших –
це і є любов...
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
