ти зовсім одна в соляній пустелі
трава на даху і сльоза зі стелі
чужі голоси за стіни стікають
невидимо-чинно по тонкому краю
ключі гомонять на шнурку одному
в'язанням невинних...
ти майже прозора - тебе не видно
і хочеш мовчи питай чи проси
де вовк на даху і стеля з роси...
розтріснутий камінь - під ним джерело
на ньому ж стопа відбитком у воску...
напам'ять розтопленим і не гостро
і хтось замість тебе копає криницю
і сніжна сова - їй вночі не спиться
кружляє над степом - згубила перо
що зрушило воду
її ж зачерпнула тобі у долоні
і крапля упавши предивно задзвонить
бо ти не одна і ти не в пустелі...
під Божим дахом де небо без стелі.
