Які ж бо ми мізерні та незначні
коли за тисячі років зоряне небо для нас
ані на йоту не перемінилося завмерши над нами
ряхтливими узорами сузір’їв
бездоганною мапою зоряної ночі
якою й донині прокладаємо свої земні шляхи
хоча геть кожної секунди зорі стрімко долають
тисячі й тисячі кілометрів за тисячі років
розлетівшись навсібіч на тисячі й тисячі
мільярдів кілометрів
непомітних невидимих нам кілометрів
настільки бо нехтує нами навіть наш власний зір
на тлі вселенської величі зір…
Німб нашого світу лінія обрію риска дробу
горловина космічної клепсидри що обертаючись
пересипає мільярди мільярдів зір та кілометрів
із сфери всесвіту у сферу землі і навпаки
раз по разу являючи нам моторошну мізерність земного чисельника
приголомшливий знаменник безмірного неба…
все справедливо - у чисельнику ті над ким небокрай.
Та далебі найбільше вражає не це
зуміваю як така жахаюча неспівмірність
може міститися всього лиш у точці зору
що сяє на вістрі голки уяви
крізь два вушка котрої бредуть каравани
галактик двогорбі верблюди світів?!.
Тож візьму ту голку у руку
вмочу її в чорнило ночі і виколю
на сферах очей (горби клепсидри між двох вушок уяви)
узори штрих-пунктирних рядків мапу точок зору
сузір’я теорій припущень думок
хай зорі стануть одна до одної ближче
бо ж відстані зору це зорі без відстані
зір найкоротший шлях від зірки до зірки
астрономічний звір змінених точок зору
«я».
