і чому я поїхав чому ти лишилася там
де у п'ятницю п'ють і співають і важчають з віком
там де пишуть щоночі і не відправляють листа
де банки в коридорі й осіннє ущільнення вікон
і дитину в садочок дитину з садочка і тінь
від горіха навпроти щороку все довша й синіша
ніби й жити спокійно без тих напівтемних хотінь
ніби просторо спиться і просторо пишеться в тиші
ради Бога не жди і знайди вже нарешті собі –
хай почистить плиту піджене перекошені двері
і не думай про мене вже буде якось далебі
вже якщо й не в житті то принаймні хоча б на папері
на папері простіш те що є плюс оте що було –
синій зошит вікна та цілунками знічена шкіра
а що буде байдуже бо не виростає тепло
ні в позавтра ні в завтра ні в яку оману чи віру
те що завтра настане позавтра уже промине
а проте ці скалки і уламки щоденного краму
напливають ночами і давлять і кришать мене
як старечий артрит як хронічна задавнена пам'ять
