Що, діво, прекрасна, мов зірка ясна?
Проходить без щастя остання весна?
Чи хлопець, чи навіть вінчання продукт-
НаснАги та й щастя тобі не дадуть?..
Слиньки... Хробаки.
То ж- в путь,
Що шлЯхом кружнИм приведе до мети...
...хоч ноги, прочанко, оголені, ти
Стернею й камінням до крові травмуєш...
Шкодуєш?..
...а стежка веде... все веде до Гори...
...а в гОрах шалені вирують вітрИ...
Душа вже із тілом розсталась не раз...
Останнім бажанням сон серця не згас...
І скеля там дивна... І сущого- суть...
Фортеця гірська постає- Аламут...
Там править таємний Хасан ібн Саббах...
Та серце прочанки не звідає жах
НастрОмити тіло на свЯчений ніж...
Тремтіти облиш!..
...і нарисом долі з посвячених літер
Дарунком під ноги ти Ізмаїліту
В тремтінні колін на підлогу впадеш,
І гола себе перед ним укладеш
На смерть... На життя... Це судить не тобі.
(та ще й не завадить жіночого БІ,
Бо, діво... Прочанка ж ти є не одна)))
...як серце тремтить, надягаючись на...)
І- ВІРНОЮ, Гуріє в райськім в саду,
Чекай на колінах. Я сам надійду.
Приречено- гола, торкнися мене.
(усе, що У КОЛІ, тебе не мине)
І, знявши сандалі у мЕне із ніг,
Навік
Служить, мов рабиня, мені присягнеш,
І- жить... Хоч у тіло стилета ввіткнеш
Усім, хто не любить твого Ібн Саббаха.
Та й згинеш без стрАху...
.........................................
Розтринькана хутко, мов жменя монет! -
Сідай у маршрутку! Маршрут- до менЕ.
Ти втрачене все за межею без меж
Збереш.
