|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51558
|
| Рецензій: |
96010
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 41522, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '13.59.87.145') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Нечитайло, 13-09-2015
|
Синя-синя височінь,
А по ночах чорна-чорна,
Я б летів у ту глибінь,
Щоб настільки був моторний.
Я б летів. Летів би й ти.
Що за поклик до знемоги
У високе з суєти,
У велике із малого?
Що нас кличе в небеса –
Бог, чи предків батьківщина,
Чи ота думок роса,
Що отут ми у гостині?
Бо наш дім отам, отам,
Вище, вище, вище, вище…
Ех, Господь не ввірив нам
Таїни. Лиш вітер свище
Із догадок, мрій нічних,
Молитов: - Повідай, Боже,
Чом так прагнеться до них,
Зір отих твоїх пригожих?
Тишина. Мовчання тлін.
Таїна. Не знати всього.
Лиш здогадки, ніби тінь,
Та розмова для глухого.
Морок. Ніч і зорепад.
Знати нам всього не можна,
Хоч для кожного є сад,
Та зростить його хай кожний.
Хоч для кожного є дім,
Та щоб прагнути до нього,
Вряди-годи треба всім
Побувати за порогом.
Мудрість: волю щоб спізнать,
Спробувати варт неволі,
А щоб долю відшукать,
То не треба знати долі.
До відомого ж не йдуть,
Є воно, воно вже взяте,
Нас же небо кличе в путь,
Щоб душею йшли до хати.
Натирали мозолі
На душі своїй убогій,
І душею королі
На порозі стали в Бога.
Щоб плекали ми сади
І з плодами йшли до неба,
А коли гнилі плоди,
То верталися до себе.
На планету із гріха,
Де живемо-поживаєм,
І, як та мала блоха,
У висоти поглядаєм.
І злетіти у глибінь,
Мріємо, лиш не моторні,
Певно, в синю височінь
В нас ще трохи душі чорні.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
