|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51558
|
| Рецензій: |
96010
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 41507, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.219.253.199') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Нечитайло, 10-09-2015
|
Жив на світі колись чоловік,
Никодимом він звався весь вік,
Тільки розуму мав небагато,
Тож завів непорядок у хаті.
Між обдертих, облуплених стін
У брудноті й смітті мешкав він,
Де не ткнись, скрізь порядку немає,
Мов це хлів, де свиня проживає.
Тільки стались на світі дива,
Хтось сказав Никодиму слова,
Що людина тоді лиш людина,
Як у неї є людська хатина.
І задумався взяв чоловік:
- Я людина, - нарешті прорік, -
А у тому, що жив, як тварина,
Винна, люди, брудна ця хатина.
І стоїть он не там, де б хотів,
І обдерта, неначе той хлів,
Вся у смітті – і в будні, і в свята;
Я – людина, а хата – проклята.
Тож, щоб діла з такою не мати
І нарешті людиною стати,
Запалив Никодим взяв хатину,
З його думки, у бідах всіх винну.
Все згоріло, розвіявся дим,
І в землянці живе Никодим,
Ще бруднішій, ніж хата колишня,
Покарав Никодима Всевишній.
Никодим Никодимом, а ми,
України своєї сини,
Чи не так же її ми палили
За гріхи, що самі породили?
Незалежність несли на вогонь
За діла власних дум і долонь,
Та чи винна нещасна хатина,
Що її не прибрала людина?
Тож, щоб нас не карав Господь-Бог,
То збираймось удвох чи утрьох,
То збираймось всією сім’єю
І робімо Вкраїну своєю.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
