Віддаляю (чи видаляю),
як можу,
свою печаль
хоча би до завтра,
мов та Скарлет
з "Розвіяних вітром"..
Biдсуваю свій сум
на пізніше,
хоча знаю,
що нікуди від своєї долі
не подітись..
Замовкаю,
хоча колись любила співати,
затихаю,
хоча колись почувалася,
як риба у воді,
у гучних компаніях.. -
Тепер же
знерухомлююся,
як зимнокровне створіння -
лише приймаю роль
травоїдного
динозавра
і чекаю
на свій
катастрофічний
юкатанський
астероїд..
Ні, не ті тепер часи -
і, здається,
не лише через мою старість
і нерозуміння.
Не ті часи, аби божеволіти,
хоча і без мене той світ збожеволів..
Настали часи злі -
часи перевертнів..
О, Боже, прошу про одне:
віддали
мій гарячковий сум
хоча би до завершення
цього банкету
під час
чуми..
Віддали хоч на мить
мій розпач і марення
від того
всеохопного
карнавалу
Cмерті..
