Край села у закУтку біла хата стоїть.
Біля хати у смутку бідна мама сидить.
В двері хати сьогодні стукотіла гроза,
І у мами в долоні покотилась сльоза.
Тік пекуче-солоний, наче опік щоки...
Син сьогодні загинув від лихої руки...
Воювати відлинув у далекі краї...
І- відчула- загинув за кордони твої,
Україно. Сувора до нього ти була.
Чим ти матері горе, що дитя узяла,
Їй завадиш? Забутий у чужому краю,
Напіввдягнуто-взутий, у шаленім бою,
Він, не навчений битись, честь твою відстояв...
Як-то матері жити, коли жереб упав
На дитину її, а не ту, що і в день
І вночі "розсікає" під волання сирен
На авто дорогому у обіймах палких,
І часи витрачає на дівчат дорогих.
Батьківщина для нього- дорогий ресторан.
Розумієш, небого,- наркотичний дурман-
Це його Батьківщина. Саме ЦЕ любить він.
Цей повік не загине. А загинув твій син.
