Вірші від нудьги не пишуться,
Вони в глибинах душі ховаються,
А знайшовши в любові прихисток -
На взаємність людську сподіваються.
Щоби потім - в новій реальності,
Просити в натхнення стимулу,
І не впасти, як завжди, в крайнощі,
І в зневірі людській хоронитися.
Вірші самі пособі пишуться,
На папері гуртуються римами,
Коли в людях душа посміхається,
А надії стають для них зримими.
І несуть вони до свідомості
Силу людської гідності,
Силу любові Господньої,
Коли людям бракує вірності.
