Приліпку загорнувши в денник,
Іду потрафити пташкам.
Юж наді мною слічне небо
У ондульованих хмарках.
Не в клюбі, у своїй хавірі
Я в загумінку міста лева
І той кашкіт із калапітри
Метає вітер між дерева.
У калабанях тонуть мешти.
Маланку хочу, решта фікція.
Скажу їй (йой, кобіто, де ж ти?):
"Своя говірка - файна миція!"
Йду повз мішмаш і карамболі,
Минаю кнайпи і касарні,
Мигаю, весь квасний, від болі,
Від не зреванжених захцянок.
Я б вірші шац деклярував, але
Мій спацер перетнула зграйка.
Партійний здохлик бздуру клапає,
В ульотках збуй і заливайко.
Фунясті рила плюскають опінію,
Що всі за ними мають волочитисі
Й плекати гонорово мову рідну,
Аби була чистіша від сльози.
