ти дивишся солоними очима
крізь тишину крізь колихання стад
о цей жагучий страдницький обряд
в якім для муки жодної причини
та голова тяжка і кармазинна
лягла на груди впала на коліна
заворушилась наче виноград
що вже помалу прочуває холод
готує в зиму соки кам'яні
постій отак при темному вікні
схили себе невидиму додолу
нехай вуста покірно наче жолоб
вберуть мої нелічені крамоли
всотають чорні вигорілі дні
постоїмо хай нас укриють фари
потремтимо для них із темноти
такі як є без страху без мети
байдужі до подяки і покари
як недолуга виноградна парость
де перша гілка вже лягає в старість
а друга тільки пробує цвісти
