Тесати камінь
і слова
ув´язнених думок
на проторених стежинах болю
та
плекати в собі протистояння
камінне і фінальне,
як
(к)Амінь..
Рахувати, як пальці,
роки
і зморшки,
як павутину долі
на обличчі
та
ще зірки
на небосхилі -
з одинички все починається
і нулем все закінчується
(чи навпаки?) -
і можна почати,
мов набридливу пластинку,
все спочатку..
Від нуля до нуля,
крізь розп´яття
Одного -
один - і сам - і самотній-
куди прямуєш, чоловіче -
(Quo vadis, homo sapiens sapiens)?
Тесати кригу
і різьбити слова
у тіло
крихких, мов кришталь,
думок,
і карбувати
мікроскопічні
сліди
зболеного
космічного
праху-пороху,
перетертого
на борошно
гніву
нескінченними
катаклізмами
упалих комет,
астероїдів
і вибухлих супернов..
Тесати поверхню води
і писати на ній слова -
вона ж прийшла і пішла,
як весняна повінь,
як ранковий осінній дощ,
як текучий пісок
на дюнах
вічності..
Тесати слова,
як
камінь,
як
атом
як
Aмінь..
як
Тіло..
