Повертаюсь до тебе крізь роки і думи,
Крізь кохання, які не назвеш і коханням,
Повертаюсь до тебе дурний і розумний,
Повертаюсь, як завжди, востаннє, востаннє.
Повертаюсь до тебе й не можу вернутись,
Бо ніколи не йшов я від тебе нікуди,
Так буває, коли ти не можеш проснутись,
Бо не спиш, а тебе одно будять і будять.
Повертаюсь до тебе, а звідки, а звідки,
Коли ти, мов повітря, повсюди, довкола,
І одні в мене свідки, одні в мене свідки,
Мої серце й душа, що не збрешуть ніколи.
Повертаюсь до тебе, хоч завжди з тобою,
Бо люблю, бо кохаю, дурний і розумний,
Світ закрив, затулив однією любов’ю,
На всі роки свої, на усі свої думи.
Не вернутись мені більше з того кохання,
Виривався не раз та спинявсь на дорозі,
І вертався назад, і тікав, мов востаннє,
Хоча й знав, що втекти я від тебе не в змозі.
Ворожила ж циганка мені мою долю,
Напророчила білу і вічну ромашку,
До якої душа моя втрапить в неволю
І не схоче піти, як їй буде не важко.
