...Той далекий білий шум.
Ти мовчиш. І я мовчу.
Мовчимо.
А час прощатись.
Час прощатись і прощати.
Тільки може ще не час?
Може цілу-цілу вічність
Подарує щедро ніжність
Доля, що з'єднала нас?
Випадково.
Але час.
Треба.
...І в твоїх очах
Синє небо,
Блиски крапель,
Ніби як дощем закрапав
День, що розлучає нас.
Але може то не день?
А липневий тихий вечір
Безутішно, недоречно
Плаче втомлений дощем.
Пульсів ритми.
Серця щем.
...Але раптом то не ритми,
А давно забуті рими
Недоспіваних пісень
Дощ у ринвах полоскав.
Їх колись тобі співав
Я.
...А може то не я?
Може зовсім-зовсім інший.
Хтось.
Хто з терпким смаком вишні
Ніжно губи цілував,
Ще як я
Тебе
Не знав...
