Давай ми будемо ходити
Між незнайомих брам і вікон,
І так буденно говорити
Про те, що ще не наболіло.
Давай ми будемо дружити
Собі тихесенько, навшпиньках,
Давай будемо колихати
Кохання наше, як дитинку,
Тремтливий сон не турбувати
Ні подихом, ні стуком серця.
Давай ми будемо ховатись
За слово тепле і відверте
Давай ми будемо чекати,
Як сонце вниз опустить шати
І небо з нами заговорить,
Щоб захотілось нам мовчати.
Давай ми будемо любити,
Вуаль зимового малюнку
І прагнути свій сон віддати
За смак медового цілунку.
Між незнайомих брам і вікон,
Ми знову будемо ходити,
І пити сонне денне світло,
І так буденно говорити,
Лиш теплий новорічний сніг
Ніколи більше не згадаєм
І мимовільне почуття
З життя прогонимо нагаєм.
За тихо зронені слова
Життя не стане нас судити,
Зате пояснить, що не всіх
Нам ще дозволено любити.
