Вгамовувати чийсь переляк,
безнастанно пересуватися
у замкнутому просторі невиявлених емоцій,
невимовлених слів.
Когось відштовхувати і прихиляти,
і боятися самовияву,
і тремтіти від думки про власні природні порухи обіймів,
і уникати можливості якось їх реалізувати,
і можливості дивитися на себе з відстані,
і на його відхилене обличчя,
щоб якось не зачепити,
бо йому страшно дотику пальцями до твоєї розпашілої щоки.
А інший,
замурований криками –
ти інший –
злякано обертається поглядом у мою сторону
і пересуває по столі пальці,
наче не по столі а по моєму голому
і гарячому животі,
і списує віршами свою уяву,
і нотні зошити спогадів
бринять відблисками мого голосу –
детально до вібрації,
а я гину,
притиснута покривалами темряви
до себе,
так само гину,
від пекельної зневаги,
пристрасної барвистої ненависті
до тих губ,
що не хочуть зі мною цілуватися.
