"...празникова така ріка.
обіймає до болю човен.
він пів ночі тебе колихав
в домовині як в рідному домі.
в апогеї твоя самота..."
М.М. В апогеї твоя самота.
Берег твій із заліза, вода - кришталево-прозора,
і у воду твою я дивлюся, мов у дзеркала...
У глибинах дзеркал бачу як умиваються зорі,
і купається ніч у залізних твоїх берегах.
Ти течеш по світах, і світами безслідно зникаєш
вічним спокоєм сну у полонах минулих часів.
Я - твій син заблукалий...мене ти вже не упізнаєш,
і не приймеш тепер, хоч би скільки тебе не просив.
Та коли вдарить дзвін - чорний ангел позве за собою,
у кленовім човні понесуть мене сім човнярів.
Ти зустрінеш мене і, омивши живою водою,
поховаєш навік між залізних своїх берегів.
