Перестій, перебудь, і нехай неуявне панно
вакханалії бачить виразно, де демони голі
лізуть марно на стіни, і крик їх: «Врятуй, Сатано!»
у підземках вагони примушує з’їхати з колій.
Ти піднявся й упав.
Користь матимеш з того, що є.
Аж куди закотився, спиняючись на поворотах,
твій детальний анонс пересичених сленгом поем
із хапаннями рим алергійно подразненим ротом.
Зон прострелена суть — перевірити звідки і хто.
При дорозі укажчик, і сказано: «Не озирайся».
А чи трапиться те — опинитись пізніше і до
смерті, власної смерті, коли будеш сиром у маслі.
Між процесій і юрб, між пихатих, ворожих облич
до царівен сумних і до сплячих красунь ще потраплю.
А трикляті чорти, чи вовки, а чи мазана піч
довезуть.
Тільки потім...
А час — заспокійливі краплі...
