Дочекатися дня,
пережити ніч..
І чекати на пробиття,
доки думки не "проб´є"-
Ні, не мож! Не мож
не опиратися не своїй власній волі! -
Коли хапає за горло
невимовне Cлово,
чіпає за зап´ястя
і веде твою руку
легке перо..
Збирати рештки дня
у друзки споминів -
ліпити з них щось
карколомне.. -
скільки ще тре´ ковтків коньяку,
щоби перебороти смуток і страх,
і єресь, що весь час у мізки пнеться?
І свободy!
О, та свободa,
що її було вручено,
урочисто втиснено
у руку -
куди з нею
і куди від неї?
Не мож´ розтиснути закостенілі пальці
і зап´ястя в судомах -
десниця виводить
одне і те ж,
набридливе до оскоми
одне-єдине "СВОБОДА!" -
від усіх
і перш за все від самої себе..
Bільна бути собою -
однією з вибраних мільйонів -
одна віч-на-віч зі собою -
зі всімa своїми страхами
і депресіями,
і своїм охолодженим
осамітненим спокоєм..
Схимнице..
Ніхто зрання не розбудить..
Ніхто звечора не побажає "спокійної ночі"..
Ніхто не зупинить
на порозі -
відпустить
лиш легкий доторк пера -
(така вже, бач, анархічна ера) -
і ти знову йдеш далі-за-далі..
Ніхто не торкнеться
зап´ястя й не скаже:
"Ллєш уже через край!
Доста!"
Ніхто не стримає
цей нестримний потік
само-звільнюючого
катування..
