«Стара земля
Каганцем сумна.
Земля водойм без дна..»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Ми думали – знову війна,
Знову чужий король
Залізних почвар чи то вершників
На гнилих кораблях
Привіз до нашого острова
Разом з щурами
Та беззубими суддями.
Ми думали знову
Нам заборонять співати пісень
І грати веселої музики,
Носити картаті кілти
І мурувати круглі вежі
З втомлених сірих каменів.
А це просто чума
Чорна й нещадна
Проростає пуп’янками
Весни мовчазного страху
На людях-деревах
Скрипучих як криві ясени.
А це просто чума
Старою знайомою
Божевільною жінкою
Танцює на вулицях Дубліна!
Вороною сірою,
Волохатою мишою
Залітає-прошмигує
У кожен кляштор та пивницю,
У кожен замок та селище.
І ми б написали
Як то ми під час чуми кохалися,
Бенкетували й чубилися,
Як то ми після чуми жили,
Але було вже нікому...
Писати...
