місто
ти постало хтозна-коли на березі річки
як хатина звичайного ловця бобрів
а розрослося могутнім деревом вулиць
з усіма можливими наслідками
вкорінилося в цю землю
і стало її продовженням
і маківкою
люди
що живуть в тобі
з'являються мов прибульці зі своїми ґаджетами
і зникають так само
в невідь-куди
нічого про тебе не знаючи
галявини твоїх площ
повні мурашинної метушні
але жодна мураха
не відає про іншу
лише ти знаєш кожен їх рух
скеровуєш їх
вивіреним шляхом
долі
можна зіллятися з асфальтом твоїх доріг
можна зростися з бетоном твоїх стін
чи розтанути в шумі машин
а можна
спостерігати
і наслухати
як ти дихаєш
смерті повно в тобі
але життя
що проривається
наче виклик
що буяє
мов епідемія
бере гору
постійно
