Ми беремо в борг дні від старості,
Потакаючи дивацтвам дівки-молодості,
Дівки вітряної і похітливої;
То нестримно запальної, то такої непривітливої.
Смітимо своїм завзяттям, як пожежа попелом,
І п’ємо життя – пропади все пропадом!
Каяття приходить лише в старості,
Коли тіло вже пройметься смерті холодом,
Коли дні сплюндровані відгукнуться золотом.
Та борги не взяти – нема сили в старості,
Ми лишаємо пособі лише слід на паперті.
