Зухвалим дарується радість,
Ніжним дається печаль
Мені вже нічого не треба,
Мені більш нікого не жаль.
Шкода себе ще трохи,
Жаль безпритульних собак,
Дорога оця пряма
В генделик мене завела.
Чого ж ви сваритеcь іроди?!
Чи ж я не країни син?
Кожен із нас боргував
За чарку свої штани.
Понуро дивлюся на шиби
В серці задуха й печаль,
Котиться вимокнув в сонці
Вулиця за вікном.
А на вулиці хлопчик сопливий,
Повітря розпечене і сухе
Хлопчик такий щасливий
І пальцем длубає кіз.
Длубай, длубай мій милий,
Засовуй увесь палець в ніс,
Тільки з таки же завзяттям
В душу свою не лізь.
Я вже готовий-затятий
Поглянь на шеренгу пляшок,
Отак я збираю корки,
Душу свою латать.
10 червня 2009 року
Оригінал:
Грубым дается радость,
Нежным дается печаль.
Мне ничего не надо,
Мне никого не жаль.
Жаль мне себя немного,
Жалко бездомных собак.
Эта прямая дорога
Меня привела в кабак.
Что ж вы ругаетесь, дьяволы?
Иль я не сын страны?
Каждый из нас закладывал
За рюмку свои штаны.
Мутно гляжу на окна,
В сердце тоска и зной.
Катится, в солнце измокнув,
Улица передо мной.
А на улице мальчик сопливый.
Воздух поджарен и сух.
Мальчик такой счастливый
И ковыряет в носу.
Ковыряй, ковыряй, мой милый,
Суй туда палец весь,
Только вот с эфтой силой
В душу свою не лезь.
Я уж готов... Я робкий...
Глянь на бутылок рать!
Я собираю пробки —
Душу мою затыкать.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design