Я – не поет!
Боюся поряд стати
Із тими, хто словами
Заспані і ситі душі зігрівав.
Будив, кричав, писав ночами –
Все спалював і роздавав,
Собі ні крихти не лишав,
Лиш тільки б прорости для нас віршами.
Поети – пілігрими між часів,
Наївні діти, блазні, шахраї і содоміти.
Нещасні в`язні наших поглядів, думок і слів.
Нині їх поставили спиною до стіни
І змусили дивитися на світ в останній раз.
А ми?
А ми давно взвели курки
І зло очікуємо, коли нам віддадуть наказ.
