Ми живемо маревом відпусток щедрим літом
І уявою про синю далечінь чужих для нас морів,
Їдучи в Анталію, Єгипет чи Туніс на відпочинок
Не лякаючись туземних берегів.
Там бешкетуємо хизуючись собою,
Там виставляємо своїх жінок арабам напоказ.
Для нас Коран - то справа правовірних,
Ми там не слухаємо вранішній намаз.
Бо ми безбожники,..
Для нас тамошні звички – то дивацтва,
Незрозумілі витівки, що потішають нас,
Коли несамовито п’ємо там горілку
І хулимо незрозумілу поведінку інших рас.
Ми для арабів, як завжди – чужинці,
Їхня усмішка ядовита, як дурман,
Ми їдемо не сповідати тут закони честі,
Бо честь для нас – в кишені гроші,
А для араба – сура і Коран.
Тому й незрозуміла нам причина помсти, там,
В Тунісі, на розкішнім пляжі, під шелест хвиль,
В тіні дбайливо кимось висаджених пальм.
То була помста їх за нашу зверхність,
За гординю, за безбожність, за вульгарність -
Бісівським танцем смерті
Радикалів-мусульман із автомата
По душам грішним знахабнілих християн.
