«Місяць блідо-медовий
ліг на сонний схил...»
(Вільям Батлер Єйтс)
Сліди на піску.
Їх лишали босоногі монахи
У чорних рясах ночі
З вервечками днів у руках,
Їх лишали бородаті воїни
З білими щитами,
Посрібленими мечами
І картатими зелено-чорними кілтами.
Сліди на піску:
Їх читав сивий крук,
Мружачи блискуче око
Від променів жовтого небесного ока,
Що падало каменем
У темно-зелене море,
Їх загортав вітер,
Бо розумів – не треба
Лишати ці літописи
На піску вічності.
Сліди:
Босих ніг, цвяхованих чобіт,
Дерев’яних мокроступів,
Пальчатих лап,
Пазурів та копит,
Втомлених тіл, судомних рук –
Сліди на піску.
Вас змило море,
Вас зневажали мурахи,
Падаючи у ваші безодні,
Тікаючи від мурашиних левів.
Я лишив їх
У своїй покаліченій пам’яті,
Щоб написати про них у книгу,
Сторінки якої – теж піщинки,
Бо все на світі – пісок
Розбитого піщаного годинника.
