Пане президенте, Україна плаче,
Сльози ті пекучі з сорому й журби,
Що її зробили старцем ви ледачим
І жебрацькі в руки видали торби.
По усьому світу милостиню просить,
Там – щербатий долар, там – десяток лір.
- Дайте, не минайте, - лиш одно голосить.
Пане президенте, та з яких це пір
Мріяти народ став про сухар жебрацький,
Та чи рук у нього, розуму нема,
Щоби за роботу взятись миром хвацько,
Лиш би в ситій хаті стріла нас зима?
Пане президенте, певно, не в народі
Криється причина сорому й журби,
Не в менталітеті, не в людській природі,
А у тих, хто славу кроїть на торби.
Пане президенте, чи по нашій хаті
Проповзла навала сарани й щурів,
Що по закордонах прагнете змітати
Ви засохлі крихти із чужих столів?
Суєта суєт то – і нічого більше,
Не додасть багатства вижебраний гріш,
Як нема таланту – не напишеш вірша,
То карикатура буде, а не вірш.
Пане президенте, пане дорогенький,
Як народ беретесь вивести у світ,
Ради Бога, людям поясніть гарненько,
Що веде Сусанін завжди до боліт.
Не зійти в указах те болото вічне,
Як за ними діла, мов котячих сліз,
Як реформи наші – з байки пересічні
Лебідь, Рак і Щука, та розбитий віз.
Пане президенте, Україна плаче,
Дайте ви їй спокій від правлінь-тортур,
Від сліпців-указів та реформ незрячих,
Дайте ви їй спокій від карикатур.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design