Ми живемо у вирі беззаконня,
Самими ж створеного хибами душі,
І безсоромно ткнемо до кишені гроші
Давно вже гріхопадшому судді.
Ще й посміхаємося рабськи,
І з низьким ухилом,
І дякуємо, дякуємо катюзі залюбки,
Замість того, щоб взяти і струсити з нього пиху,
Та так, щоб затріщали петельки.
Ми ліземо у воду не дізнавшись броду,
А захлинаючись клянемо річку, і берега круті.
Всі винуваті в нас, і навіть ті, що набожно говіють
Навіть на Святвечір, лише жменею солодкої куті.
