За свій танець у нагороду
ти хотіла просити в Антипи
велике дзеркало,
нубійську невільницю
і золотом виткані шати.
Та шепотіла,
благала,
хмеліла,
навісніла мати :
– Голову...
Голову того
вуличного крикуна
проси, доню...
І лежить вона на таці,
його голова відтята.
З обличчя
крейдяного
вправні руки ката
змили патьоки криваві...
Ніяка то втрата,
та й вигода ніяка –
ні тобі служниці,
ні срібного люстра,
ані обнови...
Лиш в очах його застиглих,
як живиця кедрова,
видно –
ти ступаєш легко
на лід ріки Сікоріс.
І начебто мороз лютує
й немає відлиги...
Та скресає-ламається
під тобою крига,
що мечем безжальним
твою голову зносить...
Як хижа рибина,
ковта ріка твоє тіло,
а голову несе до берега
кваплива крижина...
Наче таця
перевернуту амфору
у винній калюжі,
що її хвилі змивають,
студені й байдужі...
Як руки одного
галілейського ката.
*** Після Хрещення Господнього святий Іоанн Хреститель був кинутий у темницю Іродом Антипою, четверовласником, правителем Галілеї. (Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини і в кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа одержав від імператора Августа в управління Галілею). Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив разом з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа (Лк. 3, 19, 20).
В день свого народження Ірод влаштував бенкет вельможам, старійшинам і тисяченачальникам. Дочка Іродіади Саломія танцювала перед гостями і догодила Іроду. У подяку дівчині він присягнувся дати все, про що б вона не попросила, навіть половину свого царства. Тоді танцівниця, порадившись зі своєю матір'ю Іродіадою, попросила дати їй негайно ж на блюді голову Іоанна Хрестителя. Ірод засмутився. Він боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Але через гостей і необережну клятву він повелів відрубати голову святому Іоанну і віддати Саломії.
За переказами, вуста мертвого проповідника покаяння ще раз відкрилися і вимовили: "Ірод, не добре тобі мати дружину Пилипа, брата твого". Саломія узяла блюдо з главою святого Іоанна і віднесла своїй матері. Несамовита Іродіада сколола язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Ірода Хузи, похоронила святу голову Іоанна Хрестителя в глиняній посудині на горі Єлеонській, де в Ірода була власна ділянка землі.
Святе тіло Іоанна Хрестителя узяли в ту ж ніч його учні і погребли в Севастії, там, де звершилося лиходійство. Після вбивства святого Іоанна Хрестителя Ірод продовжував правити ще якийсь час. Понтій Пілат, правитель Іудеї, посилав до нього зв'язаного Ісуса Христа, над Яким він насміявся (Лк. 23, 7-12).
Суд Божий звершився над Іродом, Іродіадою і Саломією ще за їх земного життя. Саломія, переходячи взимку річку Сiкоріс, провалилася під лід. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її знаходилася над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, виробляла безпорадні рухи у крижаній воді. Так вона висіла до тих пір, поки гострий лід не перерізав їй шию. Тіло Саломії не було знайдене, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм главу святого Іоанна Предтечі. Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки рушив військом проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий на ув'язнення до Галії, а потім до Іспанії, де вони і загинули.
