Ти у другому вимірі, в іншому світі,
Ти у других подіях і в інших віках,
Не моїм твої руки коханням зігріті
Та й ім’я не моє на твоїх на вустах.
Ти з сусідньої вулиці, тільки далеко,
Так далеко від мене, що вік не дійти,
Лиш над домом твоїм покружляє лелека,
Та розкаже мені, що на світі є ти.
Що на світі твої є і очі, і коси,
Твої пісня і мрія, і власні літа,
Тож любов я, мов трави, кошу у покоси,
Та не в’яне вона, а одно розквіта.
Затоптав би я квіти, та ноги, як вата,
Я убив би лелеку, рушниці катма,
Ой, кохання, кохання, ти згірше від ката,
Як до тої, що любиш, дороги нема.
Ой, кохання, кохання, ти згірше від ката,
Та на плаху, як в небо, восходить душа,
Бо зустріну тебе, й нема більшого свята,
Перш за все ти – кохана, вже потім чужа.
Перш за все ти – кохана, тож хай мій лелека
Носить роси в покоси, аби їм цвісти,
Бо любов не буває близька чи далека,
Бо любов просто є, доки в світі є ти.
