Я стояв у черзі до пащі молоха.
Я був крихтою на кам'яному підборідді.
Дивним чином мене не склювали голуби
І не здуло додолу холодним вітром.
У меню для молоха я був семидесятим.
Переді мною він мав зжерти жінку в окулярах,
Адвоката з барсеткою, діда вусатого
І директора меню, бабусю-куховарку.
Поки молох поволі жував громадськість,
Я читав новини та складав вірші.
У сусідку по черзі встиг закохатися —
Як зав'язнемо в зубах, тоді освідчуся.
Люди лізли до пащі з довідками про добрий смак,
Всі серйозні, мовчазні та глибоко мотивовані.
Знали місце й порядок в своїх рядах
І були адекватні, зберігали спокій.
Молох мружився повіками загратованих вікон.
Зуби-двері поскрипували, кусаючи жертву,
І в утробі смрадній гикав принтер.
Люди — шлак. Молох любить папери жерти.
От він нехтує недоїдками, злими й голодними,
Натовп виплюнув на обідню перерву
І, наситившись духом і буквою закону,
Молох пащу закриває, спить, як мертвий.
Йому сняться схеми, легальні побори,
Солоденькі інвестиції, кредитні лінії;
Він літає у хмарах бюрократичної реформи
З повним пузом корупції і тяганини.
