Поховаймо її. Припадімо усі на коліна.
Ця земля – ледь жива. Почалася остання хода.
Заховаємо вглиб теплий спогад про ключ журавлиний
І про те, як тече в її венах Дніпрова вода.
Нас розтягнуть за мить, як непотріб розтягує зграя.
Нас зацитькають знов, батогами зашиють роти,
Ми побачимо, як Батьківщина від пустки згорає
Через те, що ніхто не відважився прямо іти.
Заголосимо ми, що, мовляв, не змогли-не зуміли
Повернути собі безконечно родючі ґрунти.
Пропадемо навік над її пошматованим тілом,
Не зумівши синам давній спадок отців зберегти.
