Твої блакитні очі сірим сумом посміхались,
Ти обіймав її недбало між колиханням трав,
Ти згадував, як щиро й ніжно ви колись кохались,
Як іншу покохав, вернувся, та знов холодним став.
А степ гойдався, запахом полиновим сочився,
На пару з вітром думи обкрадав, душу лікував,
А ти гадав: "Можливо десь я дуже помилився,
А може то все доля і варіантів я не мав".
Вологе низькотрав'я плодило прохолоду,
І ти в дрібній дрімоті шукав десь порятунок,
Хотів забути жаль весь, вернути насолоду,
Та в горлі пульсувало: "Обрав не той керунок".
