Примітка. Вірш виконаний у творчому дуеті з поетесою Іриною Лівобережною
Я в весняне поле вечорове
Вийду з оберемками із трав.
Духи поля, вийдіть на розмову
У тривкому світлі від заграв!
Я прийшла схвильована, відкрита,
З чистим серцем, з помислом одним:
Щоб зростало жито оксамитом,
Щоб дощі з веселкою над ним,
Щоби вчасно сонечко сіяло,
Щедрістю бриніла щоб земля -
Я до тебе, земле, припадала,
Мати, годувальниця моя!
Розпущу по вітру пишні коси,
Хороводний заведу танок
Серед подруг, доки ноги босі
Не впіймають ритму від зірок,
Доки ми не станемо промінням,
Що у кожній часточці бринить,
Стеблами, корінням, кожним зіллям,
Будем рівні Богові на мить!
Надіп’єм божественної прани,
Як пустеля - струменів дощу.
Я тоді знайду тебе, коханий,
В себе, наче в істину, впущу.
:::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::
Як нашіптує шелест трави
На закоханість став суничний...
Він для тебе, цей став- лови!
Ми сьогодні засієм вічність.
Наберемось сил від землі,
І босими по ній пройдЕмо,
У солодко- липкій імлі
Ми на землю тіла вкладемо,
І застогне казковий сич...
Гамаюн проспіває долю...
Ця весняно- чарівна ніч
Нам, мов килим, розстеле поле
На відлунні прадавніх площ,
Бо на них лежимо, здається...
І леліючий теплий дощ
Зорепадом на нас проллється.
І в двобої вогню й дощу
Ми у коло священне станем...
Ось і вітер нічний ущух,
Й зачаровано проростає
Із заплідненості уяв,
Наче діви коса, пшениця.
Він на землю, цей став, упав.
Хай майбутнє на ній родиться!
