Війна, теракт і ти повсюди,
а нам ще йти, ми агресивні,
А ми виконуєм етюди:
такі прості, такі пасивні.
Наївність болю, і поранень,
ці шрами розпачу в мені,
а я пройшла стільки лікарень,
Та зцілення лише в тобі.
Навіщо ж битву ми цю граєм,
мільйони душ,мільйони сцен,
Тобі здається щастя – раєм,
для мене ти один едем.
Дарма, що просиш відпустити,
було б це ірраціонально.
Навіщо ж дозволяв любити?
А я все сприйняла реально...
